Історія іграшок (1995)
Улюблена іграшка хлопчика Енді – ковбой Вуді, шериф у вигаданому містечку, населеному іншими іграшками: серед них собака Спіралька, містер і місіс Картопляна Голова, солдатики, мавпочки, тираннозавр Рекс, свиня-скарбничка Хемм. Одного разу у їхній компанії з’являється новачок – космонавт Базз Лайтер. Проблема в тому, що він відмовляється визнавати себе іграшкою. Вуді починає ревнувати до суперника – новому фавориту Енді.
Революція в анімації. Перший в історії повнометражний комп’ютерний мультфільм, в успіх якого мало хто вірив (крім Стіва Джобса, покровителя і натхненника студії), став режисерським тріумфом засновника Pixar Джона Лассетера. Саме він, у минулому – співробітник компанії Джорджа Лукаса ILM (і творець ожилого вітража в «Молодий Шерлок Холмс»), 1986 року поставив короткометражку про лампу «Луксомолодший», яка згодом стала логотипом і заставкою Pixar. Він зібрав унікальну команду візіонерів-однодумців, драматургів, художників і режисерів. Він продюсував усі шедеври Pixar аж до 2017 року, коли був відсторонений від роботи у ході кампанії MeToo. Лассетер змінив анімацію назавжди. Недарма «Історія іграшок» була удостоєна спеціального почесного «Оскара», хоча її автору не виповнилося й сорока, а фільм був його дебютом у повному метражі. Після цього Лассетер як режисер зробив «Історію іграшок – 2», «Пригоди Фліка», «Тачки» і «Тачки-2», але жоден з них не мав подібного нищівного ефекту.
Недосконалість анімаційної техніки 1990-х у зображенні людей і тварин Лассетер дотепно компенсував тим, що зробив головними героями ожилі іграшки. Тим самим він продовжив стару традицію, що сходить до Коллоді, Андерсену і Родарі. Але з її допомогою йому вдалося сказати і зробити щось більше. Вуді та Базз стали втіленнями двох осіб Америки – старої і консервативної покорительки Дикого Заходу в особі шерифа і футуристичної імперії добра, що освоює космос, в особі астронавта. Розмова про взаємини людини та іграшки стала довгограючим дослідженням механізмів емпатії, а подальша доля персонажів цієї саги (у «Історії іграшок» було три продовження) перетворилися в ідейний і естетичний стрижень студії Pixar.
Корпорація монстрів (2001)
Джеймс Салліван на прізвисько Саллі і Майк ВАЗівської – партнери на одному підприємстві. Їхня бригада забезпечує місто енергоносіями, вони частіше за інших потрапляють на дошку пошани як передовики виробництва. Нюанс у тому, що Саллі – гігантський ікластий і волохатий синьо-зелений монстр, а Майк – зелена одноока куля на ніжках. Живуть вони у місті Монстрополісі, а енергію добувають, проникаючи через спеціальні портали у кімнати дітей, котрі сплять і лякаючи їх: крик переляканої дитини заряджає батарею. Монстри звикли жити таким чином, бояться вони у своєму упорядкованому житті лише одного – дітей. Але одного разу дівчинка на ім’я Бу проникне у затишний світ Монстрополіса, і Майку з Саллі доведеться переглянути пріоритети.
Це повнометражний дебют Піта Доктера, одного з найбільш плідних і винахідливих режисерів Pixar, який стояв біля витоків студії і працював над її фільмами з самого початку як сценарист чи продюсер. Саме Доктер сьогодні зайняв місце Лассетера біля керма Pixar. Парадоксальна і нахабна ідея – зробити протагоністами тих, кого ми зазвичай боїмося, і змусити їх боятися дітей, щоб в екстатичному фіналі позбавити від страху тих й інших, – спрацювала всупереч всім методичками сімейного кіно. До цього моменту утвердився метод Pixar: не екранізувати, попутно переробляючи, чужі тексти, як робили старші товариші з Walt Disney, а генерувати власні сценарні ідеї, чим оригінальніше, тим краще.
«Корпорація монстрів» породила безліч наслідувань – історій виховання дитини несподіваними вчителями (їхнім прототипом можна вважати кіплінгову «Книгу джунглів»). Зокрема, за тією ж моделлю збудований «Льодовиковий період». 2013 року на екрани вийшов приквел, зроблений іншим режисером, Деном Скенлон, «Університет монстрів». Він розповідав про юність Майка і Саллі.
У пошуках Немо (2003)
Риба-клоун Марлін – батько-одинак. Його дружину і потомство з’їла хижа баракуда, і тепер він виховує малюка Немо, час від часу придушуючи його батьківською любов’ю. У спробі звільнитися від гіперопіки той тікає за межі коралового рифу – і тут же потрапляє у руки аквалангістів. Тепер він – акваріумна рибка у кабінеті дантиста за тридев’ять земель. Невтішний батько вирушає на пошуки Немо; у компанії з ним – випадковий свідок викрадення, безтурботна риба-хірург Дорі, яка має проблеми з пам’яттю.
Pixar продовжує тестувати нові території. Самий зворушливий і жалісний мультфільм збудований на відносинах батьків і дітей, але у центрі не мати, а батько, і саме він, а не син – головний герой. До того ж глядацьку емпатію викликають риби, намальовані вельми реалістично (досить порівняти з діснеєвською «Русалонькою», де всі центральні персонажі антропоморфні). Це проривна робота Ендрю Стентона, ще одного видатного ветерана і основоположника Pixar; сценарій народився з його дитячих спогадів про спостереження за рибами у кабінеті дантиста. Мультфільм містить не тільки зворушливі, але і надзвичайно смішні сцени, а також несподівані для сімейного кіно відсилання до «Психо» і «Сяйва».
«У пошуках Немо» став першим з десяти мультфільмів Pixar, удостоєних «Оскара» у відносно новій номінації «Кращий повнометражний анімаційний фільм». 2013 року сам Стентон зняв сиквел – «У пошуках Дорі», де головною героїнею ставала синя риба, яка намагалася відновити дитячі спогади.
Суперсімейка (2004)
Містер Винятковий безстрашний і добродушний силач, який переслідує злочинців. Еластика – його кохана, супергероїня і красуня. Коли вони одружуються, вибухне катастрофа: супергерої опиняться поза законом. Тепер їм доведеться маскуватися під звичайних людей і ростити трьох дітей, які змушені соромитися отриманих у спадок від батьків суперсили (Фіалка вміє ставати невидимою, Шастік – швидко бігати, немовля Джек-Джек ще себе не проявив, але ось-ось це станеться). Раптом трапляється біда, і супергероям доводиться згадати про старих – інакше хто ж буде рятувати світ?
Режисер Бред Берд був однокласником і давнім другом Лассетера, однак прийшов в Pixar вже після свого першого повнометражного анімаційного досвіду – видатної науково-фантастичної казки «Сталевий гігант» (1999). У «Суперсімейці», несподівано гротескної та реалістичної для Pixar, він одночасно переосмислює американську «думку сімейну» і традицію супергероїв, відважно їх схрещуючи і підкреслюючи їхні протиріччя. Тут відчувається вплив радикальних «Хранителів» Алана Мура і Дейва Гіббонса, досліджуються приховані комплекси американської надлюдини і небезпека прагнення до ніцшеанської переваги над обивателями. При цьому «Суперсімейка» залишається динамічним і дуже смішним пригодницьким фільмом про протистояння дружного сімейства на одинці з манією величі.
«Суперсімейка» (отримала пару «Оскарів») мала шалений успіх у прокаті. У 2019 Бред Берд повернувся, щоб зробити сіквел, який стосується тієї ж теми і безпосередньо продовжує сюжет першого фільму.
Рататуй (2007)
Юний щур Ремі живе з сім’єю на горищі й плекає нездійсненні мрії: він надивився телепередач про високу кухню і мріє стати кухарем. У нього і справді є дар, але хто такому повірить? Потрапивши в Париж, в ресторан свого (на жаль, покійного) кумира – кухаря Гюсто, – Ремі бачить у цьому унікальний шанс. Увійшовши в довіру до прибиральника Лінгвіні, зробивши його за допомогою своїх порад кухарем, Ремі, який сховався під ковпаком стає близький до здійснення нездійсненної мрії. Однак на його шляху стоять жадібний шеф-кухар Живодер і бездушний кулінарний критик Антуан Его, чия рецензія і звела Густо в могилу.
«Рататуй» (треба особливо підкреслити, що в заголовок винесено назву страви, а не прізвисько щура) – у числі найбільш авантюрних і незвичайних проектів Pixar: вони наважилися зняти мультфільм про пригоди щура на кухні, і зробили це так, щоб всі глядацькі симпатії були на стороні гризуна. Бред Берд знову демонструє видатні пізнання в людській (і не тільки) психології, свій дар аналітика і сатирика. Несподівана тема – і кулінарія як така, особливо висока кухня, і творча самореалізація у цій специфічній сфері, і на подив здорове обговорення ролі критика. Центральна ж інтрига найближче до «Сірано де Бержерак» Едмона Ростана: бездарним, але благообразним кухарем управляє геній, чия неприваблива зовнішність і панують в суспільстві забобони змушують його ховатися за чужою спиною.
Через кілька років після виходу фільму в паризькому Діснейленді був відкритий новий атракціон за мотивами «Рататуя» – інтерактивний і в 3D, моментально став одним з найбільш затребуваних у світі.
ВАЛЛ-І (2008)
Через багато років Земля спорожніла. Там не залишилося жодної людини – люди врятувалися від забруднення планети на міжгалактичній станції «Аксіома». Тепер населення Землі складається з самотнього робота-сміттяра ВАЛЛ-І і його домашньої тварини – таргана. Одного разу ВАЛЛ-І знаходить рослину, яких на Землі давним-давно не з’являлося. Незабаром після цього з орбіти прибуває невинно-білий робот нового зразка – ЕВА, чия функція – шукати на рідній планеті ознаки органічного життя. ВАЛЛ-І приголомшений; робот закохався і готовий тепер відправитися за об’єктом обожнювання на край світу.
Безперечно, один з кращих науково-фантастичних фільмів XXI століття і одна з найбільш пронизливих, чесних, чистих кіноісторій любові (охоронці політкоректності справедливо відзначають, що вона ще й гендерно-нейтральна: у роботів ВАЛЛ-І і ЕВИ немає статі в людському розумінні). Ендрю Стентон, який зняв слідом за «В пошуках Немо» ще один мультфільм про подорож у пошуках себе, запропонував у ньому своєрідну екологічну відповідь кубриківської «Космічній одіссеї 2001 року» та іншої класичної фантастики минулого; недарма за бортовий комп’ютер в «ВАЛЛ-І» говорить зірка «Чужого» Сігурні Уівер. Втім, єдині чужі тут – забули про своє призначення люди, а «свій» – маленький відважний робот, ідеальний герой нового тисячоліття, якого так і хочеться назвати новим Чарлі Чапліном.
Вгору (2009)
Карл Фредріксен і його дружина Еллі, жителі звичайної американської глибинки, все життя мріяли потрапити до Південної Америки, у прекрасні місця, куди не ступала нога людини. Дітей у них не було. Потім Еллі померла, і Карл залишився один. Втрачати йому було нічого, і Карл зважився на нечуване: прив’язав до свого будиночка гігантську зв’язку повітряних куль і відправився у дорогу. На жаль, у будинку виявився чужак – балакучий докучливий скаут Рассел. Разом вони потрапили у ті самі заповідні краї, де на них чекало чимало відкриттів – приємних і неприємних, – а також нові друзі: екзотичний птах і пес.
Перший фільм Pixar і перший комп’ютерний мультфільм в історії, який відкривав Каннський фестиваль, згодом отримав два «Оскари». Піт Доктер вірний своєму стилю: реалістичності він вважає за краще гротеск, карикатуру, умовність. Сюжет історії нагадує про авантюрні романи і фільми минулого, про «Загублений світ» Конан Дойля і «Таємничий острів» Жюля Верна. У серці проєкту, як завжди, нестандартне мислення і самобутність задуму: ніхто доти не наважувався дослідити у сімейній анімації старість і самотність. Ризик не менший, ніж політ на сусідній континент на повітряних кулях, – і, як показав успіх мультфільму, цілком виправданий.
Історія іграшок: Велика втеча (2010)
Енді виріс, тепер іграшки йому ні до чого. Ковбой Вуді, астронавт Базз, динозавр Рекс, собака Спіралька та інші потрапляють у дитячий садок «Сонечко». Нові господарі жорстокі та безтурботні, домашні іграшки не звикли до такого відношення; вони вирішують втекти. Однак на їхньому шляху встає грізний противник – рожевий плюшевий ведмідь Лотсо, після травматичного розставання з господинею зійшов з розуму і керуючий іграшками у дитячому саду.
Друга «Історія іграшок» (2000), що розповідала про викрадення Вуді жадібним колекціонером, теж була чудовою, та й четверта (2019), за словами продюсерів, заключна, заслужено отримала свій «Оскар». Проте самий сенсаційний успіх випав на долю третьої – самої дорослої (хоч і улюбленої дітьми), драматичної, несамовитої, яка включає ряд непідробно моторошних сцен. Її головна тема – розставання з дитинством і прощання з близькими, нещадний хід часу. Режисер Лі Анкріч працював в Pixar з перших років, був монтажером багатьох фільмів і другим постановником «Історії іграшок – 2», «Корпорації монстрів», «У пошуках Немо». Третя «Історія іграшок» стала його дебютною самостійною повнометражною роботою. На момент виходу вона виявилася найбільшим касовим успіхом Pixar і першим мультфільмом в історії, який зібрав у прокаті більше мільярда доларів.
В одній зі сцен швидкоплинно з’являється Тоторо – вигаданий звір з всесвіту Хаяо Міядзакі, герой його фільму «Мій сусід Тоторо». Режисери і художники Pixar – палкі шанувальники Міядзакі, які не раз надихалися його роботами.
Головоломка (2015)
11-річна Райлі переїхала з батьками у незнайоме місто – Сан-Франциско (саме там знаходиться штаб-квартира Pixar) і пішла у нову школу. Але ця історія не про неї, а про емоції, які живуть у голові Райлі: це Радість, Смуток, Гнів, Страх і Гидливість. Після переїзду одна з них пропала – зрозуміло, Радість. Смуток намагається виправити ситуацію, і ось вони обидві, заблукавши у лабіринтах довготривалої пам’яті, намагаються знайти шлях додому. По дорозі вони потраплять у зони уяви, абстрактного мислення, підсвідомих страхів, а також зустрінуть коханого з вигаданих друзів Райлі – життєрадісного мутанта на ім’я Бінго-Бонго.
Наступний крок в експериментах Піта Доктера – зобразити за допомогою анімації світ людських емоцій, відтворити структуру думки і почуття. Під час написання сценарію і анімації залучалися численні консультанти-психологи. Ймовірно, «Головоломка» – один з найбільш новаторських мультфільмів за всю історію людства (і, що завжди вражає у Pixar, це ніяк не суперечить касовому успіху: збори перевершили 800 мільйонів доларів). А сцена розставання з Бінго-Бонго по праву може бути включена в число самих сумних: адже Pixar не тільки розповідає про те, як функціонують емоції, а й наочно це демонструє.
Таємниця Коко (2017)
12-річний Мігель живе зі своєю сім’єю в Мексиці й плекає одну мрію – стати музикантом. У його роду тема музики під забороною: колись легендарний предок Мігеля покинув сім’ю заради кар’єри гітариста. Напередодні Дня мертвих, самого шанованого для мексиканців свята, Мігель проникає в гробницю знаменитого музиканта і краде звідти гітару. У результаті він сам опиняється у царстві мертвих, звідки йому необхідно втекти до настання світанку, а за цей час – дізнатися таємницю свого роду.
Лі Анкріч у цьому мультфільмі безпосередньо досліджує смерть і пов’язані з нею дитячі страхи: втрати близьких, власного зникнення, покарання у загробному житті. Важко придумати задачу амбіційнішу за цю. Раніше її трохи інакше вирішували інші мультфільми на подібну тему – «Труп нареченої» і «Книга життя», – але нікому не вдавалося настільки у цьому досягти успіху. Глибоко дослідивши мексиканський фольклор (у цьому допоміг другий режисер Едріен Моліна), Анкріч домігся приголомшливого ефекту: «Таємниця Коко» примиряє нас з найстрашнішим, не боїться заходити на заборонені території і відкрито говорить про те, про що зазвичай мовчать. Однією з мов, яка дозволила це зробити, стає нечувано барвиста винахідлива анімація, другим – ніжна і точна музика, створена Майклом Джаккіно.
У Мексиці «Таємниця Коко» вийшла у прокат раніше, ніж у всіх інших країнах світу, включаючи США, і на момент виходу стала там найкасовішим національним релізом всіх часів.
Приємного перегляду вам!
